Православна СумщинаЗібрала усіх після літніх канікул рідна дитяча недільна школа Сумського кафедрального собору цієї неділі 12 вересня.
Навчальний рік дитячої недільної школи, як і новий Церковний рік, починається 14 вересня або 1 вересня за старим стилем. Як дорослі віряни йдуть до храму, щоб просити у Господа благословення на прийдешній рік, так і малеча розпочала свої навчальні труди зі спільного молебню.
Зібрала усіх і дорослих, і дітей - після літніх канікул рідна дитяча недільна школа Сумського кафедрального собору цієї неділі 12 вересня. Вступне слово за традицією взяв керівник школи протоієрей Сергій Луцкін. Отець Сергій привітав дітей та батьків і очолив молебень, який відтепер і аж до нових літніх канікул щонеділі буде здійснюватись за участі вихованців недільної школи.
Від присутності на такому молебні стає радісно на душі, адже храм повниться не лише професійними голосами хорів, а й дитячими тоненькими, тендітними голосочками. Не лінуються навіть найменші, не цураються й найстарші вихованці дитячої недільної школи – усі співають молитов і складається враження, що одна дуже велика і дружня родина зібралася вдома на спільній сімейній молитві.
Після молебню кожний вихованець отримав подарунок – іконку та буклет про дитячу недільну школу. Уявіть собі захоплення дітей, які побачили себе на фото у цьому буклеті! Радості не було меж.
Цьогоріч учнів недільної школи стало значно більше – записалися найменші, які вже готові до вступу до молодшої групи. До середньої і старшої групи також долучилися учні. Вийшовши з собору, та зробивши на пам’ять спільне фото, діти побігли гратися на майданчик і чекати своєї черги підійматися на дзвіницю собору, а батьки зайнялися записом діток до груп.
Традиційно у перший навчальний день діти разом з батьками та вчителями підіймаються на дзвіницю Сумського кафедрального собору, щоб помилуватися на своє рідне місто, навчитися цінувати те місце, де живеш і усе, що маєш. Дійсно, краєвиди з дзвіниці відкриваються неймовірні. Діти з дорослими із захопленням роздивлялися навколо. Будинки внизу здавалися меншими, а віддалені будівлі не такими й далекими, ніби, все змінилося, але водночас залишилося знайомим. Не так часто випадає шанс помилуватися рідним містом з такої висоти і побачити те, що до цього побачити не було змоги.
Людей було багато і тому підіймалися на дзвіницю невеликими групами. Діти слухались дорослих, ніхто не бігав і не пустував – відразу було помітно, що саме собою сходження на дзвіницю для дітей – це свято.
Після спуску з дзвіниці собору усі підходили за благословенням до отця Сергія, який радо усіх благословляв, прощаючись до зустрічі у наступну неділю знову на заняттях.
