Православна Сумщина

23 квітня 2026 року, у роковини від дня упокоєння протоієрея Олексія Кузнєцова, Високопреосвященніший митрополит Сумський і Охтирський Євлогій звершив панахиду на місці поховання приснопам’ятного пастиря.

Разом із владикою молилися священнослужителі Сумської єпархії, родина отця Олексія, його рідні, друзі, духовні чада та парафіяни. Спільна молитва єднала серця у скорботі та водночас утверджувала надію на вічне життя, яке Господь дарує вірним Своїм.

Панахиду було звершено пасхальним чином, що особливо підкреслило духовну глибину молитовного зібрання: скорбота за спочилим поєдналася з радісною звісткою про Воскресіння Христове — перемогу життя над смертю.

Отець Олексій був священником, офіцером, душпастирем і воїном Христовим. Він не злякався смерті, але, маючи хрест у серці та любов до ближніх, пішов рятувати своїх побратимів. Його подвиг став живим свідченням Євангелія — прикладом жертовності, мужності та вірності Богові. Своє життя він віддав по-християнськи: зі смиренням, молитвою та любов’ю.

Відхід отця Олексія — це біль для всієї Церкви, але водночас і її духовна слава. Він до кінця залишився вірним Господу, Святій Церкві та рідній Батьківщині.

Царство Небесне тобі, отче Олексію! Вічна і світла тобі пам’ять!

---

Нагадаємо, протоієрей Олексій Сергійович Кузнєцов (25.04.1997–23.04.2025) — священнослужитель Української Православної Церкви, який поєднав у своєму житті служіння Богові й людям із жертовним служінням Батьківщині.

Олексій Кузнєцов був священником за покликанням: із юних літ він присвятив себе Церкві, навчаючись у Сумській духовній семінарії імені Блаженнішого Митрополита Володимира Сабодана, паралельно здобуваючи освіту практичного психолога в Сумському педагогічному університеті. У 2020 році був рукоположений у диякона, а в 2021 році — у пресвітера. Своє пастирське служіння ніс у Хрестовоздвиженському храмі міста Суми, де став щирим духівником, наставником молоді, проповідником і організатором численних благодійних та волонтерських ініціатив.

З початком повномасштабної війни отець Олексій активно допомагав цивільному населенню та військовим: організовував доставку продуктів до оточеного Сумського гарнізону, підтримував захисників, брав участь у гуманітарних місіях. Він також був відомий як медіаслужитель — оператор, режисер та автор телепроєктів про духовність і культурну спадщину Сумщини.

У квітні 2024 року був призваний Сумським міським ТЦК та СП, отримавши повістку в день свого 27-го дня народження. Добровільно прибув до призовного пункту, пройшов підготовку та навчання у Національній академії сухопутних військ, де 15 листопада 2024 року отримав звання молодшого лейтенанта. Наприкінці листопада приєднався до військової частини А4659, де обійняв посаду заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу.

Серед побратимів, які знали його під позивним «Капелан», він став справжнім духовним наставником — тим, до кого зверталися за порадою, підтримкою і молитвою. Його щирість, віра, мужність і внутрішня сила надихали інших, а його слово і приклад допомагали вистояти у найскладніших обставинах.

23 квітня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку, будучи старшим групи, здійснюючи ротацію на позиціях та маючи при собі лише антидронову рушницю, отець Олексій звершив подвиг жертовної любові — ціною власного життя захистив своїх побратимів від ударного ворожого дрону.

Отець Олексій був похований з духовними та військовими почестями на Алеї слави Баранівського кладовища міста Суми.

З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія він був нагороджений орденом святого великомученика Георгія Побідоносця посмертно. Також за віддане служіння Богові, людям і Україні йому було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Суми» посмертно.

Світлий образ отця Олексія залишається для духовенства і вірян прикладом справжнього пастиря, який до кінця зберіг вірність Христу, своєму покликанню і любов до ближніх.